Минулого четверга увага була присвячена інклюзії на ринку праці. Start Foundation та Утрехтський університет прикладних наук організували день із цікавими спікерами та новими ідеями. Я пообіцяв собі не дратуватися, але, на жаль, мені це не вдалося…
Багатообіцяючий початок
Під час зустрічі, присвяченої інклюзії на ринку праці, стало зрозуміло, що наміри справді добрі. Існує достатньо фінансування, проєктів і досліджень. Проте на практиці часто виявляється складно забезпечити кожній людині реальне місце в суспільстві.
Історії, які звучали під час заходу, показали, що проблема рідко полягає у відсутності можливостей. Насамперед вона криється в тому, як побудована сама система. Через велику кількість правил, процедур і залучених сторін усе часто стає надто складним без реальної потреби. Від цього страждає не лише суспільство загалом, а передусім люди, які через це залишаються осторонь.
Надто складний підхід
Коли Paul van der Aa з Hogeschool Rotterdam із захопленням розповідав про різні дослідницькі проєкти, я відчув, що в мені починає наростати роздратування. Ще під час презентації цього звіту раніше цього року в мене виникли сумніви щодо одного з проєктів.
У цьому дослідженні учасники, які хотіли опанувати нову професію, зберігаючи при цьому право на соціальні виплати, автоматично працювали одразу з трьома різними кар’єрними консультантами: одним під час відбору, другим — під час самого проєкту, а третім — під час пошуку роботи після його завершення.
У теорії це може звучати логічно, але на практиці виникає чимало запитань. Як людина може побудувати довірливі стосунки з консультантом, якщо він постійно змінюється? Такий підхід, швидше за все, збільшує ризик невдачі, а не зменшує його.
Інклюзія на ринку праці потребує іншого погляду
Після цього виступу зустріч продовжується у спокійному темпі. Проте впадає в око, що в багатьох історіях бракує найважливішого погляду — погляду людей, заради яких усе це й організовується. Людей, які мають свої особливі потреби та щодня на власному досвіді відчувають, як працює ця система.
Лише наприкінці зустрічі цей погляд з’являється у відеоролику від Start Foundation. Саме тоді стає зрозуміло, наскільки важливо залучати самих людей до пошуку рішень, які створюються саме для них.
Панельна дискусія без головних героїв
Після цього розпочалася панельна дискусія за участю дослідників і керівників різних організацій. Це були цікаві спікери, але водночас одна річ дуже впадала в око. У залі були присутні й соціальні підприємці, які щодня працюють над розвитком інклюзії на ринку праці. Вони створюють робочі місця, підтримують людей і реально змінюють життя. Проте на сцені для них місця не знайшлося.
Ще більш дивним було те, що повністю була відсутня ще одна важлива група — самі люди з інвалідністю або обмеженими можливостями працевлаштування.
Коли один із учасників панелі заявив, що головною проблемою є звичайні роботодавці, всередині мене все закипіло. Як так сталося, що люди, заради яких ведеться ця розмова, взагалі не беруть у ній участі?
Можливо, варто почати з простого: перестати без потреби ускладнювати систему. Дати людям можливість самим висловлювати свою думку та співпрацювати з тими організаціями, які щодня доводять, що інклюзія на ринку праці справді може працювати.
Запрошення
Гарна новина! Hogeschool Utrecht одразу відреагував і запросив Willem виступити на конгресі «Гідна праця як можливість», який відбудеться 8 листопада та буде присвячений різноманіттю й інклюзії на робочому місці.
Фото: Groothoek fotografie
